Наше опитування
Статистика

Усього онлайн: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|
Вишиванки i рушники - символи любовi й незрадливостi, обереги українського народу
Вишиванки i рушники - символи любовi й незрадливостi, обереги українського народу З вечора тривожного i до ранку Вишивала дiвчина вишиванку... Народна пiсня Людина
i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все вiчне,
безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш україн-ський народ
працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати -
то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити
щось - то неповторно, захоплююче. Тож i не уявляємо ми доброї
батькiвської хати без прикрас: вишиванок i рушникiв, витворiв народного
мистецтва. Саме з батькiвської хати починається пiзнання свiту. Бiлi
стiни, бiла стеля - неначе витканi з маминого полотна. Сонячне снiп'я
ллється через вiкна i вiд того на стiнах виграють розгаптованi квiтами
рушники, розпростерли крила, немов пiвники, на рушниках горять кетяги
калини, золотистi китички хмелю звисають з рушникiв до самого столу i
пахнуть хлiбом. А то справдi йшов дух вiд паляниць, що їх спекла мати
та й поклала на стiл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким
затишком, теплом, спокоєм вiє вiд цих рушникiв! А чи в кожному домi
зараз є вишиванка, вишиваний рушник? Певно, нi. Призабули чомусь це
дивне народне мистецтво. Чуєте? Мелодiя, слова... Так це "Пiсня про рушник" на слова Андрiя Малишка. Рiдна мати моя, ти ночей не доспала I водила мене у поля край села, I в дорогу далеку ти мене на зорi проводжала, I рушник вишиваний на щастя дала. Рушник,
i правда, можна порiвняти з пiснею, витканою чи вишитою на полотнi. Без
рушника, як i без пiснi, не обходиться народження, одруження людини,
ювiлейнi урочистостi. Рушником накривали дiжу пiсля випiкання хлiба,
ставлячи її пiд образами на покутi, дарунковими рушниками перев'язували
кумiв i гостей, хлiбом-сiллю на рушнику зустрiчали i зустрiчають зараз
дорогих гостей. А ось цiкавий спогад: у перший день огляду озимини йшли
в поле гуртом-родом. Попереду батько нiс на рушнику хлiб-сiль; у
кошику, накритому рушником, несла рiзне частування мати. На зеленому
полi розстеляли рушник, клали їжу. Так робили i в перший день оранки,
сiвби та жнив. Пiсля закiнчення жнив господар зустрiчав женцiв з
хлiбом-сiллю на рушнику, а тi одягали на господаря обжинковий вiнок. Як
i в пiснi спiвається, за звичаєм, коли син вирушав iз дому в далеку
дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб берiг сина вiд лиха. А весiльний
рушник кожна дiвчина готувала сама. А вiзерункiв яких тiльки не знайдеш
на рушниках: засiяна нива - ромб з крапкою, вазон чи квiтка - свiтове
дерево од неба до землi, людськi фiгурки, немов з дитячого малюнка, -
знак берегинi, богинi хатнього вогнища. Скринi повнилися дiвочими
рушниками, їх дбайливо оберiгали, хизувалися - гостям i сусiдам
показували, бо то дочка на виданнi готує собi посаг. А вишивати рушники
i сорочки матерi навчали дочок змалку. Як-то у пiснi на слова Павличка
спiвається: Як я малим збирався навеснi Пiти у свiт незнаними шляхами - Сорочку мати вишила менi Червоними i чорними нитками. I
тут українськi майстринi - неперевершенi. Казкової краси вiзерунками
прикрашали сорочки, намiтки, очiпки - прагнули до краси, до
самобутностi. Готували дiвчата собi на все життя по 50, 80, а iнодi в
по 100 сорочок з тонкого вибiленого полотна. А часом не тiльки вишивали
нитками, а ще гаптували срiблом, золотом, бiсером, перлинами,
коштовними камiннями, лелiтками прикрашали одяг. Так що красунею
виглядала кожна дiвчина, яка мала бажання, терпiння, старання i хист. Цi
українськi обереги пройшли крiзь вiки i нинi символiзують чистоту
почуттiв, глибину безмежної любовi до своїх дiтей, до всiх, хто не
черствiє душею. "Хай стелиться вам доля рушниками!" - кажуть, бажаючи
людям щастя, добра, миру, злагоди i любовi. |
Категорія: Шкільні твори | Додав: stdynzosh (01.05.2009)
|
Переглядів: 913
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можеть тільки зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ]
|
 |