|
Мета: * Чорнобиль – це вже історія України, тому дітей
треба навчати вболівати за минуле своєї держави, сприймати її такою,
яка вона є, до того ж формувати загально розвинену людину, що буде
протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню
навколишнього світу; * розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; *
виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного
горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави; * виховувати почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України. Сцена закрита. Лунає мінорна музика. На сцену виходить учень і читає вірш. Чи буде квітень, як завжди Дарунком весняної здоби. Чи власним іменем біди Ми назвемо його Чорнобиль? Чи може викреслимо його З календарів своїх допоки Нас теплий грітиме вогонь Ще не відкритих ізотопів? Безмежна мисль, немає меж Її спинити годі! І ти, Чорнобилю, ти теж Не маєш меж сьогодні. 26
квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха,
болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо. 26 квітня! В ніч із забуття Йде страшне створіння – атомне дитя. Суть його безкровна і зіниць нема І уста безмовні, і душа німа. Вирвавшись на волю з мороку ночей, Вже калічить долі і батьків. Виродок – створіння ціль страшну таїть Поглина сумління, душі нам двоїть. Простяга до серця щупальця страшні І вселяє муки, муки неземні. Присипляє мозок посвистом глухим Стронцієву дозу сипле, наче дим. 26 квітня! Люди не проспіть! Атомне століття раною горить. Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу, Щоб зустріли внуки вранішню зорю. І виростають покоління Котрі не чули тиші Що зберегли ми, що надбали Що дітям в спадок передать? Тепер тут зона, а була земля, Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль. 1-й ведучий: Чорнобиль.
Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від
Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав
свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було
розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї
електростанції із запланованих шести. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф. 2-й ведучий: Для
України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля
та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986
року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два
кольори часу, і тому недаремно пісня, яку ви зараз почуєте, стала
символом червоного і чорного кольорів в долі України та її народу. Виконується пісня „Два кольори”. 1-й ведучий: Ту
мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не
забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою.
І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще
звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду.
Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а
бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині
23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим
реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське
полум’я розірвало нічну темряву. Ось як це описує Володимир Яворівський у повісті „Марія з полином у кінці століття”. (Учні, які читають вірші та уривки виходять на сцену). 1-й ведучий: „З
руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків
графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо,
освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами. Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км. На
вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей
примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається,
випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова
іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп
стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій
корінь”. 2-й ведучий: Зойкнула Земля чаіним криком - Сину, вбережи і захисти! Вийшла мати із іконним ликом: - Йди, синочку, хто ж коли не ти? Спалахнуло небо, впало крижнем - Сину, вбережи і захисти! Вийшла жінка з немовлятком ніжним: - Йди, коханий, хто ж коли не ти? 1-й ведучий: За
покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого
реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на
чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком. 2-й ведучий: 23-річний
Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне
рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею
в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли
численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б
перетворитись на бікфордів шнур. 1-й ведучий: Незабаром
прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором
Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою
дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя,
виконали присягу на вірність народу України. 1-й учень: Вогонь і землю зріднили собою І кипіла у них під ногами земля Навіть небо двигтіло од вогненного болю І тривога палюча долітала здаля. А трагедія кожну мить наростала Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну. І немов з Хіросіми, з безодні повстала Перед людством, відкривши свою тайну. Як спинити її – гуртувало єдине бажання, Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час. Невпокорене атомне випробування Впало вперше, пожежники мужні, на все. 4-й учень: Через
2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок
помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після
трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових
соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив
сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була:
„Тримайтесь ближче до життя, хлопці”. 5-й учень: Лейтенанти – хлопці непохитні, Молоде, вогненне покоління. Ви, як пам’ять у тривожнім світі Раду незнищенного коріння. Першим важко. Ви ж були найперші, Із вогню та в полум’я шугали Не до подвигів і не до звершень Ви ж собою людство заступали. Та серця, мов кремені, не вгасли Залишались іскрами на тверді Тільки жити – в нас бунтує спрага, Та продовжить пісню родоводу. А лишилась вірності присяга. Батьківщині. Матері. Народу. 6-й учень: Коли
молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши
смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них:
„У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?” Так, у
даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та
про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни,
бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом
командира, а за велінням совісті. 7-й учень: Перший удар на себе Перший вогонь на себе Так відчайдушний Данко Людям віддав своє серце. Як же тут не згадати Поруч з ним не назвати – Вас, що уміли серцем Грізний вогонь зупиняти. І віддали – що мали Життя – що одне в людини Вірю, що врятували, Долю моєї дитини. Майор Телятников. 8-й учень: Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони. Одразу
за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в
обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу
перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово. Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам! В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя? Це крізь ваші серця йде жорстока передова Де незвично чатують порожні очиці смерті. Скільки крапельок крові волає у мікроскоп Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок, Слово не постигне пристрочує лейкоцити. Одними
із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені
трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт
централізованого зв’язку „Київ – Прип’ять” замовк. Та вже через 20
хвилин він вже знову заговорив. Міліціонери складали списки
жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди
виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок. ... йдуть колони, колони, колони... Розминаються повні – порожні, Незбагненна процесів болю, У автобусах тих подорожні Ідуть наче із долі в недолю На вокзали, в лікарні, у безвість Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки? Розтривожено вуликів безліч Невидимого стишені свідки. 9-й учень: Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли. - Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик; - Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок; - Сержант Микола Васильович Ващук; - Сержант Володимир Іванович Тищура; - Старший сержант Микола Іванович Тітенок. У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна. (Хвилина мовчання). Світ з посивілим житом З цвітом і гроном калини, З вічним дитячим сміхом Ще на вустах Батьківщини. Світ – з лугами, лісами, З ріками і зорею З чистими небесами Над скупаною землею... І віддали все, що мали Життя – що одне в людини Вірю, що ви врятували Долю моєї дитини. 1-й ведучий: Доля
нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все
дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що
могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і вчаться
творити прекрасне. (Танок учнів). 2-й ведучий: Наслідки
вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ.
В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з
активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі
відстані. 1-й ведучий: Йод – 131, цезій – 134, 137,
стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній – 240. весь цей радіоактивний
дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії.
Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території
України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона,
ліквідатор, відселення. 2-й ведучий: А на квітучий
українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не
можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода,
яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом. 5-й учень: Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка Покотилась до обрію, збурила зоряну синь На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко Бо Чорнобиль – трава – не полин. Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш? І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько. Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх? Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю Якже ти допустила, щоб скалічили душу твою? Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка... Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба, І петля радіації стягує шию твою Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба Знай, що Бог ще чекає молитву твою. На
сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій
зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з
аварією на ЧАЕС та її наслідками. 2-й ведучий: Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу. Як
відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все
ж живуть. Ось що побачили льотчики, пролітаючи над зоною. 7-й учень: З вертольота її запримітили Не одразу означиш словами. Бо тополі іржаві, як мітли, Скрутно небо метуть головами. 1-й ведучий: Чорнобильська
біда торкнулась чорним крилом Житомирщини. Найбільше постраждали
Народицький, Олевський, Лугинський, Коростянський райони. А в
Новгород-Волинському районі в зоні підвищеної радіації опинились села
Курчиця, Городниця, Дубники та інші. Учень: Радіаційна днина б’є на сполох Радіаційні стогнуть небеса Двадцятий вік – як доля, а не спомин Як хліб душі, як мамина сльоза. Людство прагне Всесвіт осягнути І себе у ньому зрозуміть. А тривожне „бути чи не бути” – Грізно над планетою висить. На землі у домі вселюдському Протиріч і негараздів тьма. | 
