Загальні відомості про рельєф - Геогрфія - Уроки, реферати, виховні роботи та багато іншого - Обмін досвідом


Форма входу

Вітаю Вас Гість!

Пошук

чат

200

Наше опитування

Чи потрібне зовнішнє оцінювання
Усього відповідей: 235

Статистика


Усього онлайн: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Стаття » Геогрфія

Загальні відомості про рельєф

Нерівності земної поверхні складаються з підвищень і понижень, що багаторазово повторюються та чергуються між собою і називаються формами рельєфу.

Кожна форма - це геометричне тіло, обмежене зверху і з боків поверхнями різного зовнішнього вигляду та протяжності. Вони називаються елементами рель­єфу і поділяються на плоскі поверхні і схили. При зіткненні двох чи більше елемен­тарних поверхонь різної орієнтації в просторі утворюються вершини, гребені, сід­ловини, перегини схилів, лінії вододілів і тальвегів.

Форми рельєфу поділяють на додатні (опуклі) та від'ємні (ввігнуті), прості і складні, замкнуті й незамкнуті (відкриті). Від'ємні форми (котловина, долина) утворені схилами, які розміщуються навпроти один одного. У додатних форм (гора, хребет) схили розміщені в різних сторонах. Додатні та від'ємні форми можуть розміщуватись на місцевості на деякій відстані одна від одної або прилягати, утворюючи поєднані форми. Поєднані одна з одною додатні та від'ємні форми мають спільний схил, у зв'язку з чим межа між ними може бути проведена тільки умовно.

Замкнутими називають форми, обмежені схилами зі всіх боків, а відкритими (незамкнутими) ті з них, які не мають схилів з одного чи двох боків. Відкриті форми ніколи не бувають ізольованими.

Вони прилягають до сусідніх форм більшого розміру або зливаються з ними, ускладнюючи їх зовнішній вигляд. Горизонталі, що оточують їх на топографічних картах, ніколи не замикаються, тоді як замкнуті форми зображуються горизонталя­ми, що мають вигляд кілець чи овалів. Замкнуті від'ємні форми рельєфу безстічні. Тому в них, при наявності непроникних порід в умовах вологого клімату, дуже часто назбирується вода, утворюючи озера та болота. По незамкнутих від'ємних формах відбувається посилений стік поверхневих вод, внаслідок чого до них, здебільшого, прилягають ріки та струмки.

За ступенем складності всі форми діляться на складні й прості. Прості форми, звичайно, невеликі за розмірами, мають більш-менш правильні геомет­ричні контури і не діляться на форми меншого розміру. Складні форми - це комбінації окремих простих форм. У рельєфі земної поверхні переважають складні форми.

Вони утворюються в результаті руйнування і розчленування раніше ство­рених простих форм або в результаті накопичення пухкого уламкового матеріалу на їх поверхні, тому виникають різноманітні накладені форми (насаджені й ви­роблені). В цих двох випадках малі форми, що ускладнюють більші утворення, пізніші за часом свого виникнення, у зв'язку з чим їх називають вторинними формами.

Великі форми, на яких вони розміщені, називають первинними. Інколи дрібні форми виникають на поверхні великих одночасно з їх утворенням і є цілком обо­в'язковим елементом їх морфології. Такими вважають кратери вулканічних кону­сів, русла дельтових проток і т.д. Часто такі форми виникають не одночасно, а в різний час, утворюючись послідовно одна за одною з ростом тієї великої форми, яку вони ускладнюють. їх називають серійними формами. Це, зокрема, річкові, морські, озерні тераси, які ускладнюють схили річкових долин, морських та озер­них котловин.

З літака чи високої гори рельєф земної поверхні здається таким, що складаєть­ся з хаотичного нагромадження різноманітних додатних і від'ємних форм. Однак при уважному вивченні земної поверхні завжди можна знайти велику кількість форм, подібних за розмірами або зовнішнім виглядом, а іноді й за своєю внутрішньою бу­довою та походженням. Якщо такі форми розташовуються близько одна до одної, то їх об'єднують у природні комплекси, які називають типами рельєфу.

Типи рельєфу - це закономірні поєднання форм рельєфу, подібних за певними ознаками.

Залежно від розмірів виділяють форми рельєфу:

- планетарні (материки, геосинкліналі, серединно-океанічні хребти тощо);

-мегаформи (гірські пояси, рівнинні країни, планетарні розколи тощо);

- макроформи (окремі хребти або впадини однієї гірської країни і т.ін.);

- мезоформи (переважно екзогенного генезису - долини рік, балки, моренні гряди тощо);

- мікроформи (ерозійні ритвини, берегові вали, карстові лійки і т.ін.);

- наноформи (дрібні вимоїни і промоїни, купини і т.ін.).

Окремі форми та їх поєднання можуть вивчатися з різних поглядів. Геомор­фологія вивчає зовнішні особливості й розміри форм рельєфу, внутрішню будову, походження рельєфу та історію його формування, а також розповсюдження на зем­ній поверхні окремих форм і типів рельєфу. Існують три основних напрямки у ви­вченні рельєфу, які досить тісно пов'язані один з одним, - морфографічний, морфометричний і генетичний.

При морфографічному вивченні рельєфу описуються тільки його зовнішні риси. Звертається увага на вигляд форми рельєфу в плані (ізометричні, витягнуті, округлі, овальні тощо), на форму їх поперечного та повздовжнього профілів (пря­ма, опукла, ввігнута, східчаста), на особливості переходу однієї форми рельєфу в іншу (плавний, різкий) і т.д.

При морфометричному вивченні рельєфу досліджуються, переважно, розміри нерівностей земної поверхні, за якими ведуться спостереження. В такому випа­дку обчислюються абсолютні та відносні висоти, густота й глибина розчленування місцевості, крутизна схилів та інші морфометричні показники. В результаті цих досліджень складаються спеціальні морфометричні карти (крутизни схилів, гли­бини й густоти ерозійного розчленування і т.д.), багато з яких потрібні ґрунтознавцям (для вивчення, наприклад, вітрової та водної ерозії ґрунтів) і землевпорядників (із метою оцінки земель).

При генетичному вивченні рельєфу дослідники намагаються дізнатися про його походження (генезис), виявити його вік (час утворення) та історію формування.  

Виділяють, наприклад, форми рельєфу морського (створеного морем), флювіального (створеного ріками та струмками), гляціального (створеного льодовика­ми), еолового (створеного вітром) походження. Усі вони пов'язані із зовнішніми процесами (екзогенними), тому об'єднуються в групу екзогенних форм (рис. 48; А). Ендогенні форми створені внутрішніми, ендогенними силами Землі. До них відносять тектонічні (створені рухами земної кори) і вулканічні (пов'язані з вулка­нічними виверженнями) форми (рис. 48; Б).

Генетичні типи рельєфу - це поєднання форм однакового генезису.

Про генезис рельєфу судять за його зовнішнім виглядом, за розмірами форм і за внутрішньою (геологічною) будовою. В окремих випадках походження рельєфу легко встановлюється тільки за його зовнішнім виглядом і розміром форм. Але цілком безпомилкові висновки про генезис рельєфу можна зробити тільки при одночасному вивченні його зовнішніх особливостей, розмірів форм і їх геологічної будови.

Фактори формування рельєфу земної поверхні

Рельєф земної поверхні формується за допомогою багатьох процесів (ендогенних та екзогенних), які називаються рельєфоутворюючими. Існують також фактори, які безпосередньо рельєф не формують, але частково впливають на йоге утворення, визначаючи характер, склад, інтенсивність та розповсюдження на земній поверхні вищевказаних процесів. Ці фактори створюють певні умови для їх дії на земну поверхню, а отже певною мірою визначають її рельєф. До них належать кліматичні умови місцевості, які зумовлюють діяльність переважно екзогенних рельєфоутворюючих процесів; склад і будова земної кори, що впливають на екзогенні та ендогенні процеси; вічна мерзлота, своєрідна для багатьох екзогенних процесів рельєфоутворення і т.д.

Багато факторів, формуючи одні форми рельєфу безпосередньо, одночасне впливають на утворення інших різновидів рельєфу. Такою є роль рослинності і сили тяжіння. Остання в більшості випадків не формує рельєф, але здійснює великий вплив як на ендогенні, так і на екзогенні процеси і є причиною руху льодовиків, водних і лавових потоків і т.д. Але в деяких випадках сила тяжіння бере безпосередню участь в утворенні рельєфу, тобто є основною причинок виникнення зсувів, осипів, гірських обвалів, інших схилових процесів. Звідси випливає, що один і той же фактор може мати пряме або непряме значення у формуванні рельєфу, але один із них завжди є головним (провідним).  

Вигляд екзогенних форм рельєфу визначається не тільки співвідношенням про­цесів денудації й акумуляції, але і їх природою. Процеси денудації та акумуляції мо­жуть відбуватися в результаті роботи моря, поверхневих і підземних вод, льодовиків, дії вітру, а також внаслідок безпосереднього впливу сили тяжіння на гірські породи, з яких складаються стрімкі схили. У відповідності з цим виділяють флювіальні (річкові), гляціальні (льодовикові), еолові (вітрові), схилові (делювіальні) та інші рельєфоутворюючі процеси.

Денудаційна та акумулятивна складові в діяльності кожного екзогенного фактору зумовлюють утворення денудаційних і акумулятивних форм рельєфу. Най­більше рельєфоутворююче значення має діяльність поверхневих водотоків (флю-віальна), льодовиків (гляціальні процеси), моря.

Діяльність моря та робота рік стали інтенсивнішими порівняно з минулими епохами. Рельєфоутворююча діяльність льодовиків сьогодні обмежена приполярними районами, але у відносно недалекому минулому (10 - 400 тис. років тому) льодовики вкривали значно більші ділянки суші, в тому числі й території України. Льодовикові форми того часу збереглися до наших днів і займають значні площі на багатьох материках. Менше значення в рельєфоутворенні відіграє вітер. Його впливу на земну поверхню перешкоджає рослинний покрив. Тому вітер визначає утворення рельєфу переважно в пустелях.

Певну роль у рельєфоутворенні відіграє'також Діяльність підземних вод, з якою пов'язані карстові форми рельєфу, а також схилові процеси (обвальні, зсувні, осипні та дефлюкційні), що відбуваються під дією сили тяжіння. Процеси життєді­яльності рослин і тварин (біогенні) в деяких випадках також призводять до форму­вання тих чи інших форм рельєфу (термітники, мурашники, нори), але їх роль у рельєфі поверхні суші досить незначна.

Натомість все помітнішою стає рельєфоутворююча діяльність людини (буді­вництво каналів, зміни русел рік, утворення кар'єрів, ям, курганів, насипів і т.ін.), яка часто має деструктивну компоненту у відношенні до природних екосистем.

Рельєф не тільки впливає на решту компонентів природного ландшафту, але й сам зазнає їх дії.

Уже згадувалось про вплив на рельєф клімату, геологічної будови, поверхне­вих і підземних вод. Менше впливають на рельєф грунти та рослинність, і зовсім незначну роль у формуванні рельєфу відіграють тварини.

Вплив на рельєф ґрунтового покриву переважно проявляється у можливості розвитку процесів водної та вітрової ерозії, зсувів, просідання на різних типах ґрунтів.

Тому нерівності земної поверхні, пов'язані з цими процесами, дещо відріз­няються в межах поширення різних типів ґрунтів. Однак цей вплив, з огляду на незначну потужність ґрунтового покриву, спостерігається тільки на найменших нерівностях земної поверхні (наноформах), але не всюди. Більші денудаційні форми, що повністю прорізали ґрунтовий покрив, більше пов'язані з літологією підстилаючих гірських порід.

Густа деревна та трав'яна рослинність перешкоджає розвиткові процесів водної та вітрової ерозії, формуванню дефляційних і ерозійних форм рельєфу.

У цьому і полягає її вплив на процеси формування рельєфу. Іноді та чи інша рослинність сприяє утворенню акумулятивних форм, створених вітром чи водними потоками, швидкість яких у густих чагарниках різко падає, що призводить до осідання принесеного потоком матеріалу. В більш рідкісних випадках рослини безпосередньо формують рельєф. Такими є ями і горби, що утворюються з допомогою дерев, вивер­нутих буревієм, болотні купини і т. ін.

Рельєф, що є компонентом ландшафту, зумовлює багато його характерних І    рис і водночас певною мірою сам залежить майже від усіх його компонентів.

У зв'язку з цим виділення ландшафтів та їх окремих частин (ґрунтів, рослин­ності, тваринного світу, вод і т.ін.) неможливе без вивчення рельєфу. Аналогічно, глибоке вивчення рельєфу неможливе без уточнення особливостей того ландшаф­ту, в межах якого він сформувався.

У цьому виявляється сутність геоморфології як науки не тільки геологіч­ної, але й географічної. Очевидно, можливі два основні підходи до вивчення рельєфу. По-перше, геоморфологія вивчає рельєф як результат взаємодії ендоген­них та екзогенних сил. Цей підхід до вивчення рельєфу споріднює геоморфоло­гію з геологією, без глибокого знання якої вивчення цих питань неможливе. По-друге, геоморфологія вивчає рельєф як складову частину ландшафтів земної по­верхні. При такому підході до вивчення рельєфу геоморфологія, безперечно, ви­ступає як географічна наука.

Враховуючи наявність у геоморфології двох основних наукових напрямків, можна визначити геоморфологію як науку про рельєф земної поверхні, який вона вивчає, і як результат взаємодії ендогенних та екзогенних сил, і як скла­дову частину ландшафтів земної поверхні.

Це визначення ґрунтується на уявленні про безперервний розвиток земної кори в часі та в просторі, в ході якого за участю ендогенних та екзогенних сил формується рельєф земної поверхні. Він враховує тісний взаємозв'язок внутрішніх і зовнішніх сил, вплив на рельєф інших компонентів природного середовища та роль рельєфу у формуванні ландшафтів земної поверхні. З такого розуміння геоморфологічної науки випливає необхідність комплексного підходу до вивчення геоморфологічних явищ. Ця необхідність виникає з різноманіття сил, що беруть участь у геоморфологічних процесах, і з наявності складних двосторонніх зв'язків між рельєфом та іншими компонентами природного середовища.

Для землевпорядників і ґрунтознавців важливо засвоїти особливості систем­ного підходу до вивчення рельєфу, який дозволяє встановити тісні зв'язки між ґру­нтовим покривом і рельєфом. Це допомагає вивченню ґрунтового покриву в його взаємозв'язку з іншими компонентами ландшафту (кліматом, рослинністю, поверхневими та підземними водами).

Категорія: Геогрфія | Додав: stdynzosh (13.04.2009)
Переглядів: 3859 | Рейтинг: 0.0/0
Усього коментарів: 0
Додавати коментарі можеть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]